Категорія: Історія

  • Расова еволюція життя людини на Землі

    Расова еволюція життя людини на Землі

    Раса — це складена форма життя з певним набором законів, констант, умов, що визначають поведінку і розвиток людини. Відповідно до вчень теософії всі людські раси і їх підраси виконують те чи інше завдання загальнолюдської еволюції. Коли одна раса закінчує свою місію, на зміну їй з’являється наступна. І це завжди є перехід людської цивілізації на нову сходинку розвитку. Раси можуть жити паралельно, але в певний час вмирають, якщо не витримують зміну епох – законів і умов. 
    Наша планета розвивалася не в нашій Галактиці та Сонячній системі.  Вона була введена в Сонячну систему для знищення Фаетона. Саме тоді, з іншої системи, з іншої світобудови, із Галактики “Квітів Розуму” була доставлена наша Планета. З загиблого Фаетона частина монад минулого життя перейшла на нашу Планету. І розвиток Планети Земля продовжився вже в нашій Сонячній системі.
    Тобто, Сонячна система формувалася зовсім не таким способом, як дуже часто публікують вчені. В багатьох книгах Духа, у різних Вчителів, у різних Майстрів можна знайти дуже цікаву інформацію. Наприклад, що на нашій планеті Хроніки Акаши мають закритість 5тимільйонолітній давності. Тобто до 5ти мільйонів років історії Хроніки Акаши можна прочитати, понад п’ять мільйонів років – ні. Ось за ці п’ять мільйонів років на нашій Планеті спочатку сформувалася раса Нагов.

    Раса Нагов

    Наги — розумні дракони або істоти, схожі на драконів. Вони були двуногі, скоріш – дволапі та дворукі. Деякі з них були з крилами, деякі – без. Наги вимерли тільки тому, що жінок стало більше ніж чоловіків. Остання цивілізація нагів взагалі була фактично жіночоподібна. Наги вимерли тому, що не змогли відірватися від Матері, від материнського природнього Початку і вийти на розвиток розумного Янського Початку.
    Материнський Початок – це сердечне. Наступне – Синовий початок, розумний. З початком формування розуму у нагов активізувалися фаетоновські монади з відповідним рівнем розуму. І вони не змогли вижити, бо не перейшли на наступний рівень розвитку від Матері до Сина.
    Після цього Владики вирішили пришвидшити еволюцію Планети, взявши за основу фаетоновський тип людини. Почалося втілення монад. У Блаватської детально це описано.

    Перша раса – Безтілесна, первинні монади

    Це було часткове відновлення монад Фаетона і творення монад чисто планетарних, земних, майбутніх мешканців планети Земля. І деякі з нас несуть в собі спадщину і втілення фаетоновських монад. Перша раса являла собою кульки, які з’явилися водночас з виникнення Землі в просторі сучасної Сонячної Системи. Пізніше всі первинні монади розпалися, і з їх елементів утворилася друга раса.

    Друга раса – Енергетичні оболонки

    Це були оболонки енергетичних істот, подібні первинним монадам, але їх розмір досягав кількох десятків метрів. Тобто вже сформувалися ефірні тіла. Другою расою на планеті були ангели. Ангели – це ефіроподібні істоти, які використовували ефір Метагалактики та ефір Планети одночасно. Їхнім завданням було сформувати ефірно енергетичні згустки життя, щоб пізніше створити наступну расу – лемурійську.
    Ангели лише частково перейшли на лемурійську расу. Частина з них залишилася оболонками. В результаті друга раса була збережена і продовжувала енергетичний розвиток у Отця, відмовляючись втілюватися. Цей конфлікт закінчився тільки із завершенням 5ої раси, коли в 6ту расу входять і люди, і боги, і ангели, і демони, що втілюються в тіла людини. За період розвитку 2ої раси, з’явилися старші ангели та архангели.

    Третя раса – Лемурійська

    Лемурійці були першою тілесною расою, а для Планети – третьою. По Блаватській лемурійці мали тіла від 5 до 12 метрів. Вони були земноводними, жили в основному під водою, а до кінця лемурійської епохи вийшли на сушу. На кінцівках мали невеликі перетинки.
    Це були перші щільні тіла нового людства. Частина істот ще плавала під водою, інша частина вийшла на сушу і почала ходити. Була і третя частина раси, яка поєднувала властивості тіл перших двох. Ці представники також продовжували мешкати в воді, але мали дельфінячий хвіст і людський торс – русалки. Пам’ять про цей етап розвитку людство зберегло в казках та міфах. Дію законів третьої раси людство відчуває й донині – первинне формування тіла людини йде в рідкому середовищі, в утробі матері.
    Лемурійці проводили експерименти з енергією. Будували чудові піраміди. Дуже непогано опанували енергію природи, але їх монади були однополум’яними. І це було Полум’я Любові – перше, яке запалало в іскрі монади. Тобто, однополум’яна монада – це монада лемурійського типу.
    Монади ангелів не мали полум’я, тому, що монада отримує полум’я тільки при втіленні в фізичне тіло. Ангели були демонами Метагалактики, це для планети вони ангели. І так само, як всі демони, і Планети в тому числі, мали тільки іскру життя. Однак ангели мали оболонку монади навколо іскри. У цьому різниця демона Планети і демона Метагалактики. Демони Метагалактики – це ангели. І для Метагалактики ангели – це тварини Метагалактики.
    Одне полум’я монади давало можливість лемурійцям жити в одновимірному просторі. Тому, щоб відновити великі лемурійські вчення, потрібно спочатку увійти в одновимірний простір.
    Для прикладу: таргани – це двовимірні істоти. А лемурійці були одновимірними. Площинними. І це був початок розвитку простору і мірностей на Планеті Земля.
    Близько трьох мільйонів років до нашої ери цивілізація лемурійців занепала. Деяка частина лемурів і вся Планета почала насичуватися новими, деінтегральними елементами. І коли Планета наситилась деінтегралом більше, ніж діетичним, сталося планетарне зрушення, перебудувалися всі закони. Частина матерії планети змінилася, континент лемурійців пішов під воду, і людство майже не знає фактів життя лемурійської цивілізації.
    Частина лемурійців вимерла паралельно Атлантиді. Тобто, атлантична раса вже розвивалася, а лемурійці продовжували існувати. В Хроніках Акаши навіть описані факти військових конфліктів цих двох рас.

    Четверта раса – Атлантична

    Атланти мали рослі та потужні тіла, меньші в порівнянні з лемурійським розміром – від 3х до 5ти метрів. Однак їх монади вже мали два полум’я – полум’я Любові та полум’я Мудрості. Вони освоїли двовимірність і розвивалися магічними взаємодіями в двовимірному просторі.
    Атланти були доволі технологічні і розвивалися логічними Секторами. У лемурійців техніка була слаборозвинена, оскільки працювали вони здебільшого енергетикою і нею взаємодіяли з природою. Згідно теософії атланти поклонялися Сонцю, накопичуючи людську розумність. Коли цивілізація атлантів досягла вершини свого розвитку, езотеризм став своєрідною державною філософією і звичним поглядом на світ. Накопичена розумність привела атлантів до розвитку світлом. Звідси – світозарний, світлоносний, Святогор… Тому поняття святості та світлості – це атлантична традиція, яка до цього дня актуальна в сучасній церкві.

    Атлантида загинула при переході в людство 5ої раси, тому що не встояла в нових законах розвитку. І на Планеті залишився глобус демонів, як форма життя за законами поза Волею Отця. Ісус Христос прийняв розп’яття, зійшовши на хрест, і розділив своїм діянням демонський і людський глобуси. До Христа глобус був один, і людина не розрізняла Волю Отця, хоча і приймала її, являючи тілом. Після поділу глобусів, людина і демон припинили бачити один-одного на фізиці. Людина отримала можливість накопичувати Волю Отця свідомо, розвиваючи ментальну Чашу Серця.
    Частина атлантів, що вижили у вигляді демонів, перейшли жити в нижчий світ – деінтегральний. Демони – це двовимірні істоти, що живуть в паралельному Всесвіті атлантичного типу. Відмовившись приймати нові умови Отця, вони залишилися без підтримки вогню і енергії Отця, живучи тільки Матір’ю. І поступово в них виріс хвіст, як підживлення енергією від Матері для виживання. В опорі Волі Отця їх впертість відростила рогові нарости. А оскільки Матір служить Отцю, то і ця впертість призвела до наростання копит, як закритість і від Матері.

    П’ята раса – Арійська

    Ця раса сформувала 3-полум’яні монади. І після освоєння тривимірного простору і активного в ній розвитку, люди підійшли до 6ої раси – нашої з вами, де монада має мінімум 4 полум’яності.
    Період існування 5ої раси був досить довгим. Прихід Ісуса Христа на землю припав на пік розвитку раси.
    У космології перша еволюція – точка відліку сучасного сприйняття дійсності – називається Інтегральною і відповідає розвитку п’ятої арійської раси людини на Землі.

    Шоста раса – Метагалактична

    У 5й расі ми народилися, а зараз увійшли в 6у расу – Метагалактичну. На даний момент Планета і мешкаюче на ній людство насичується метагалактичними вогнеобразами. І матерія Планети перетворюється законами метагалактичної еволюції. Земля завершує етап життя тільки по планетарним законам і входить в нові закони життя Метагалактики – командні, з усвідомленою відповідальністю за свої діяння і взаємодопомогою як фактором еволюційного розвитку в Метагалактиці.

    Відповідність рас і еволюцій розвитку життя

    Раси Еволюції
    1 Первинні монади
    2 Енергетичні оболонки
    3 Лемурійці 1 Деїчна
    4 Атланті 2 Деінтегральна
    5 Арії 3 Інтегральна (планетарна) сучасна
    6 Людина Метагалактики 4 Метагалактична
  • Що ми знаємо про Люцифера

    Що ми знаємо про Люцифера

    У християнстві Люцифер – одне з імен Сатани, Диявола, втілення злого початку. Вважається занепалим ангелом, а вірніше – Архангелом. Образ Люцифера зберігається більш-менш незмінним в джерелах, автори яких належать до різних традицій. Характеристики цього образу в сучасному сатанізмі:

    • Свобода або повстання

    • Гординя

    • Пізнання (аморальне пізнання, вульгарне)

    • Приналежність до обмеженого списку вищих демонів, архідемон.

    В інших релігійних вченнях він – великий демон, богонароджена монада, яка підняла бунт проти задуму Бога, що стала причиною відокремлення безлічі менших монад-демонів. Також можна зустріти його характеристику як занепалого та скинутого Сина в ієрархії Вселенської влади. Він упав в обійми гріха, піддавшись егоїстичним спонуканням і софістиці неправдивої особистої свободи: заперечення вселенської відданості, неповага до братських обов’язків, забуття космічних взаємостосунків.

    Все це вірно в певній мірі.
    LUCIFER походить від латинського LUX – світло, FERRE – носити. Тобто він той, хто носить або несе Світло.
    Є таке явище – матерія Люцида. Це початкова матерія будови Сонячної Системи, з якої створюється все суще, те, що ми зараз називаємо праматерією.
    Люцифер – це істота, яке несе світ в матерію Люцида. Фактично, просвітлює або просвітляє матеріальний світ. В матерії Сонячної Системи існує еволюція Люциферів, які світлом розвивають розум різних живих істот: людей, ангелів, демонів, тварин. І фактично падіння Люцифера як архангела зачепило частину Сонячної Системи.

    Саната Кумару, попереднього Отця планети Земля (до 1999 року), в деяких джерелах називали Люцифером Найсолодшим. А Люцифер – це просто одне з сонячних імен, як один із видів діяльності. Те, що ми називаємо інтелектом і інтелектуальною діяльністю на планеті, в Сонячній Системі вважається люциферіанською діяльністю.
    Люцифер – істота, покликана просвітлювати і розвивати розум. Але історія діяльності одного з цих істот в стародавні часи перевернула зміст цього явища з ніг на голову.
    В давнину Матір Сонячну називали Матір Люцида, а Люцифер був її сином. Його завдання полягало в правильному розвитку матерії згідно законів Отця. Люцифер мав сильний, розвинений Дух і в Сонячній Ієрархії займав відповідне положення. Однак його розвинений і сильний інтелект саме і став причиною падіння. Люцифер впав саме через те, що силою думки і блиском свого інтелекту спробував вибудувати немов новий світ, нове сприйняття Отця по-своєму. Він знав закони Отця, але діяв так, як сам вважав за потрібне. Чим і порушив Волю і Закони Отця, вносячи замішання і протистояння в матеріальний світ, в життя і діяльність розумної людини.
    Результати досі дають взнаки на людях у вигляді самості, егоїзму та гордині, в нехтувальному або свавільному трактуванні Законів Отця. В релігії вони більш відомі як заповіді, які порушувати ні в якому разі не можна. Більш того, кожному слід вивчити Закони Отця, а потім, виконуючи їх своєю діяльністю і всім життям, творити, співтворюючи разом з Отцем його Законами. Тому що людині надається співтворення разом з Отцем, а не замість Нього.
    Люцифер припинив виконувати Слово Отця як вказівку в управлінні матерією, свавільно надумував конструкції і схеми, які варіюють вислів Слова. У підсумку ці маніпуляції блискучого інтелекту призвели до спотворення суті і істини Отця. Що, в свою чергу, з часом спотворило і сприйняття Отця людьми в чистоті.
    Інтелект – річ, безперечно, корисна, але жити тільки інтелектом означає потрапити під владу Люцифера, темного Духу, який втратив свого часу не тільки волю, але й любов Отця. Інтелект повинен розвиватися не сам по собі, а ще разом з Душею і з усім, що є в людині: з серцем, розумом, тілом, де розум – лише одна частина. Інтелект будується на синтезі Розуму і Слова Отця. Розум не може сприймати світ, якщо в нього всередині немає Слова Отця.
    Про Люцифера говорять як про великий розум, але розум передбачає не просто світло, а співтворення нових якостей через просвітництво. Розум – це не інтелект. Активний розум творить нові думки, змісти, суті. Інтелект же пізнанням просто розширює базу знань. І при наявності гордині, маніпулює цим знанням майстерно, використовуючи якості розуму. І поки людина допускає маніпуляцію знанням, карма Люцифера на планеті до кінця не відпрацьована.

    Люцифер, як один з Владик Сонячної Ієрархії керував людством до 1999 року. П’ята раса розвивалася під впливом занепалого архангела, тому досі людство має люциферові методи: знання без практики, інтелект без практичних обґрунтувань, теоретизування без застосування основ і історичних аналогій. Люди, які мають блискучий інтелект, безумовно розвинені, але в Ієрархії і учнівстві їх називають “Люциферове сім’я”.
    Подолання впливів Люцифера починається в Душі. Тільки сильна та чиста душа могла протистояти духу архангелу, що занепав. Якщо людина долала провокації Люцифера, вона виходила з-під його впливу і ставала учнем, переходячи до відділу Ієрархії, яким керував Христос.
    Що би ми не говорили про Люцифера, матерія Люцида яка вона є, розвиваючи розум, розвивала людину. Тому дії Люцифера в п’ятій расі були закономірними. І егоїзм з гординею певною мірою розвинув в людині лідерські якості. З одного боку, розум Люцифера існував поза Волі Отця, а з іншого – відбивав зростаючий дитячий розум людства.
    В шостій расі однією з важливих проблем людини є вміння розрізняти вогняну, надихаючу думку від блискучої, розумної, гарної думки, що не несе змістів, сенсів і сутностей розвитку.

  • Спадщина Фаетона

    Спадщина Фаетона

    Зацікавленість проблемою загиблої планети Фаетон існував завжди. Ця стаття покликана розкрити деякі таємниці історії цієї планети, витоки космічного зародження сучасного людства і тих шляхів еволюції, якими йшов наш з вами розвиток.

    Якщо розглядати закон еволюційного розвитку з позиції причинно-наслідкових зв’язків (карми), то вся сукупність породжених колись і неперероблених причин буде знову і знову повторюватися в однакових між собою рисах і аспектах до тих пір, поки ці причини не будуть остаточно зжиті, і не відновиться порушена рівновага життя.

    Планета Фаетон мала розміри, що приблизно в 1,5 разів перевищували розміри сучасного Юпітеру. Це було об’ємне тіло, яке врівноважувало діяльність Сонця, як нової зірки в нашій Галактиці. На Фаетоні існувала високорозвинена цивілізація, що була здатна здійснювати просторові і тимчасові переходи до інших зоряних систем.

    По суті Фаетон відбивав вищих всесвітів. І розвивався власним шляхом. Тому накопичив певний об’єм сотворюючих енергій – добра, і що руйнують – зла. Зло і добро в поданому контексті потрібно розуміти як види матерії – негативної і позитивної, руйнуючої і сотворюючої, одну з яких необхідно переробити і подолати, щоб планета і цивілізація разом з нею змогла зійти на наступний, більш високий рівень розвитку в усіх сферах життя.

    Згідно філософії Духа будь-яка еволюція полягає в тому, що Дух спускається в Хаос, щоб впорядкувати його, зробивши організованим і досконалим. Деякі кармічні програми Сонячної системи припускали боротьбу з хаосом через накопичення негативних енергій для розвитку матерії, фактично – через накопичення зла. Подібні накопичення повинні були активувати протилежну творячу енергію і привести її до їх переробки. Що і передбачалося реалізувати на Фаетоні.

    Однак в певний момент на планеті рівновага була порушена переважаючим обсягом негативних енергій, що призвело до боротьби між темним відділом, який намагався впливати на молоду систему, і світлим відділом Галактики, що веде до творення і співтворення. У якийсь момент обсяг космічного зла перейшов допустимі межі і посилив свій вплив на матерію більш, ніж це було необхідно для розвитку планети. І цим порушив рівновагу життя. Темний відділ Галактики зміг вибудувати ситуацію, коли космічне зло на Фаетоні накопичувалося більш активно, ніж потрібно, і матерія почала гинути.

    Усвідомивши цей процес, Логос Фаетона здав свої повноваження і пішов відпрацьовувати невиконання своєї місії в матерію – діяти як один із Владик Ієрархії Фаетона. На його місце зійшов один із Кумар (Космічних Духів, званих ще Синами Фаетона), що відомий як Люцифер. Люцифер – це той, хто творить матерію Сонячної системи – люциди. На Фаетоні Люцифер досяг багато, але ситуацію з переважанням зла над добром переламати не зміг. За цієї причини виник конфлікт Люцифера з Логосом Фаетона – фактично, Матір’ю Планети Фаетон. Цей конфлікт супроводжувався родинним конфліктом між Люцифером і його близнюковою парою – супутником Фаетона, відомим наразі як Місяць, на якому в той час існувало розвинене життя. Всі ці конфлікти призвели до найстрашнішої війни на Фаетоні, яка тривала довгі роки.

    У момент найвищого розвитку Люцифера Владикою Дому Отця всього Фаетону був улюблений син Люцифера – Сатана. Фактично він був одним з Логосів Сонячної системи. Сатана повинен був виконати місію Христа – прийняти Любов, направлену з Метагалактики для спасіння Фаетону. Але вплив Владики Темного відділу виявився сильнішим, і місія Христа не була виконана. Сатана занепав. Люцифер теж не зміг подолати ситуацію. Планета продовжувала гинути. Матерія руйнувалася на всіх рівнях.

    Крім відданості Логосу планети кожен Учень Ієрархії планети в момент подібної кризи повинен був зуміти сприйняти вібрації Сонячного Отця Сонячної Системи, що і є навчанням в Галактичній і Метагалактичній Ієрархіях і призводить до стрибка в розвитку планети. Але ані Люцифер, ані Місяць, ані Сатана зробити цього не змогли.

    Тому далі занепав один з Кумар – той, який допомагав розгортати Слово Логоса на Планеті. І після цього Логосом Фаетона став Дух з Сонячної Ієрархії – Ланто. Його завдання було тим самим – вивести Фаетон з кризи. Він намагався зробити це протягом тисяч років, але і йому це не вдалося. Вчитель Кут Хумі тоді був першим Кумарою Фаетона, найближчим соратником Логоса, але зло посилювалося. Почався хаос.

    Владики Галактики прийняли рішення знищити планету, тому, що вона стала впливати на Галактичну рівновагу і умови розвитку матерії. На Фаетон була направлена одна із занепалих зірок. Зірка була створена на вищих рівнях Галактики – в Галактиці Квітів Розуму. Її суттю був Серцевий Розум Метагалактики. Цією зіркою була Земля.

    Вона була спрямована в Сонячну систему для знищення Фаетона. Після удару зруйнувалося приблизно 40% матерії Фаетона, він був збитий зі своєї орбіти. Залишки планети створили пояс астероїдів. Воля Отця Галактики була виконана, восьма зірка Плеяд отримала статус планети і почала своє сходження. В результаті удару Земля отримала вм’ятину на рівні сучасної Маріанської западини. Коли в давнину вірили, що Земля пласка, то цей дійсно факт викривлення простору-часу на місці вм’ятини. Перші мільйони років планета вибудовувалася в кулю на орбіті.

    Удар був такої сили, що зруйнував половину матерії Сонячної системи не тільки фізичної, а і тонкої. Тому деякі планети були привнесені в Сонячну систему для рівноваги, а деякі були створені новими. Меркурій залишився в Сонячній системі з часів Фаетона, але прийшли Венера і той ряд планет, який ми зараз знаємо. Штучним чином було знищено життя на Місяці як на головному супутнику Фаетона. Після цього почався новий виток розвитку Сонячної системи, проте карма того, що сталося, залишилася на Землі. І Земля стала єдиним місцем в нашій Сонячній системі, де колишні мешканці загиблого Фаетона могли знову спробувати скласти іспит на свою зрілість, розумність і духовний розвиток і продовжити свій еволюційний шлях.

    Глобуси Землі як сфери різноманітного життя планети стали приймальним пунктом і для колишніх мешканців Місяця – місячних пітрі, перед якими стояло завдання створення, розвитку і вдосконалення людських тіл.

    Людство проходило свій еволюційний шлях від розумних тварин Галактики, включаючи динозаврів і Нагів, до сучасної розумної людини. Процес цього розвитку детально описаний в статті “Глобусні форми життя на планеті Земля”.

    Тільки наприкінці третьої лемурійської раси більшість людських істот в тілі тварин знайшло відносну розумність і самосвідомість. До цього підвели людей Ієрархи Сонячної системи. Саме вони створили людину розумну, у величній мірі прискоривши її розвиток, і забезпечили тим самим людям Землі можливість подальшої психічної, ментальної і духовної еволюції.

    Залежно від своєї готовності людина Землі отримувала різну ступінь розвиненості. У тіла найбільш еволюційно розвинених груп земних людей втілювалися Вогняні Духи, що стали Архатами і Адептами. Нам відомі Олена Блаватська, Олена і Микола Реріхи.

    Для навчання людей і їх вдосконалення Вчителі Ієрархії інших планет, в тому числі Фаетона, Юпітера, Венери, втілювалися на Землі, створюючи ашрами і приймаючи там всіх учнів, які бажали змінити своє життя. Дуже добре процес самовдосконалення і учнівського сходження описаний в 4хтомнику Конкордії Антарової «Два життя».

    Звичайно, ця схема є дуже спрощеною. Еволюційний процес становлення розумної людини нашої планети був набагато складніший і багатогранний. Наприклад, згідно з «Таємною Доктриною» деякі духи отримали свою розумність ще за часів Другої Гіперборейської Раси, коли тіла протолюдей складалися ще з ущільненої ефірної матерії і не мали твердих тканин і кісткових скелетів. Про це ж пише і найвідоміший сучасний російський хірург-офтальмолог, організатор експедицій до Тибету Ернст Мулдашев. Про дослідження в області генофонду людства можна прочитати в його книгах, де також згадуються величезні ефірні тіла прабатьків людства.

    Подібним чином втілюючись в фізичні тіла людей, занепалі монади Фаетона (так звані Сини Фаетона – його мешканці, які не пройшли остаточно свій шлях розвитку на цій планеті) отримували можливість продовжити свою психічну, ментальну і духовну еволюцію, але вже на Землі. Судячи з усього, більшість синів Фаетона втілилося в період четвертої Атлантичної раси. У розвитку інтелекту вони значно перевищували основну масу людей і тому могли займати провідні позиції в ієрархічній системі цивілізації атлантів. На відміну від місячних пітрі, що створили тваринну людину на Землі, яка спочатку не володіла розумом і самосвідомістю і не мала карми, Сини Фаетона, які втілилися в людські тіла, несли в собі весь тягар відповідальності за все скоєне ними на загиблій планеті. Бо вони залишилися розумними і самосвідомими духами і зберегли свій людський статус після космічної катастрофи.

    Тому більшість жителів Атлантиди, опинившись приблизно в тих же умовах, в яких вони вже колись існували на Фаетоні, проявляють властиві їм за попереднім втіленням духовні і моральні якості розумної людської сутності. Однак атланти здавали свій кармічний іспит не стільки на зрілість розуму та інтелекту, скільки на зрілість духовного розвитку і моральності.

    І цей іспит більш пізніша цивілізація Атлантиди не змогла здати. Атланти повторили в мініатюрі сценарій розвитку подій на Фаетоні. Жахливі природні катаклізми, що поглинули Атлантиду, являють собою якусь відповідність космічній катастрофи Фаетона. І лише одна третина раси була збережена. Ця частина людства загиблої Атлантиди злилася з народженою новою арійською 5ю расою і передала їй свої знання і досягнення. А тепер і ми, представники 6ї раси, здаємо свій кармічний іспит на право подальшого людського типу життя і розвитку на планеті Земля.

    Протягом мільйонів років на нашій планеті поступово зрощувалися дві цивілізації – Землі і Фаетона. Душі Фаетона відрізнялися великими накопиченнями, технічними можливостями, розвиненим інтелектом, який, проте, був не завжди адекватним.

    Планета продовжувала свій розвиток, на землю втілився Гаутама Будда, сила Духа якого просвітлила і перетворила матерію. Просвітлення Будди – Самадхі – вивело його на буддхічний план. А входження в Саторі – на Атмічний план. Ієрархія Землі довела, що планета може входити в більш просвітлену матерію, ніж фаетонці. І через 500 років зміг прийти Христос.

    Вчені давно підтвердили, що наша Земля звучить нотою фа-дієз. Фаетон своїм розвитком повинен був увійти в ноту ФА, але планета загинула. Нова епоха – друга спроба планети, тепер уже Землі, увійти в манвантару ФА. І в цьому сходженні нам доводиться взаємодіяти з частиною кармічних спадщин Фаетона. З одного боку ми вимушено долаємо карму занепалої планети, з іншого – швидкість і свобода сходження Землі і людини спирається на позитивний досвід Фаетона, що разом з кармою переданий нашій планеті.

    У підсумку на Землі синтезувалося кілька галактичних цивілізацій попередніх епох. Це дало шанс Землі і мешкаючому на ній людству отримати Вчення Синтезу – нове Метагалактичне Слово Отця.

    У перспективі все людство шостої раси буде створювати в Сонячній системі штучну планету по відпрацюванню карми Сонячної системи за загибель Фаетона. Якщо ми навчимося згущувати енергетику, ми навчимося її застосовувати. Відновлення Вищої Планети ФА, як колишньої загиблої планети Фаетон, буде іспитом для всього людства Землі.

  • Глобусні форми життя на Планеті Земля

    Глобусні форми життя на Планеті Земля

    Ми постійно чуємо, що настала нова епоха (або ера) і прийшла нова раса. Що ж про це відомо? Нова епоха – Ера Водолія. Інформації про неї багато. Попередня ж раса – 5та або арійська. Це давній термін і не має нічого спільного з фашистським расизмом. Тому що арій передували атланти, лемури … Але про все по порядку.

    У попередній епосі на планеті Земля і навколо неї паралельно з людською формою життя існували глобусні форми життя інших ієрархій з іншими цілями і завданнями, які відображали еволюцію життя і розвитку людини в різних іпостасях. Ці форми присутні в розвитку дитини від зачаття до народження. І привносять накопичений досвід попередніх виразів в життя кожної людини. І одним із завдань людини в нову епоху є відстеження, подолання і звільнення від цих накопичень. Ці форми життя ми називаємо Глобусами.

    Глобус – це сфера навколо планети Земля, яка виражає певний тип енергетики, що виходить (еманує) з людей. Цей тип енергетики диктує певний вид поведінки.

    Глобус – це концентрація певного потенціалу життя, підтримка життя і умов життя. Глобусом керував Логос, який створював певні закони для того чи іншого формату життя. І на нашій Планеті в попередню епоху діяло 5ть великих Логосів. Планетарним Логосом був Санат Кумара.

    Глобусні форми життя на планеті Земля.

    1. Форма життя Омарна

    2. Форма життя Демонська

    3. Форма життя Людська

    4. Форма життя Янгольська

    5. Форма життя Божественна

    У новій епосі в 6тій расі всі форми глобусного життя окрім людської Отцем завершені. Зазначений порядок відображав Ієрархію життя на Планеті. Церква донині говорить про янголів-хранителів. Віруючі люди звертаються до них за допомогою як до вищих істот. Про богів в даному випадку взагалі говорять як про щось недосяжне. Хоча, насправді саме вища істота на Планеті Земля – ​​людина. Він змістує пряме вираження Отця-Творця у фізичному планетарному світі. І вище людини тільки Отець. Всі інші форми життя стали по Законам Отця в нову епоху ієрархічно підпорядкованими. Що зовсім не означає підпорядкування людині. Просто якість життя цих форм менш організовані в порівнянні з людською. І підпорядковане інстинктам, а не свободу волі.

    Омарний глобус

    Існував по законам Лемуріди, а зараз – водного тваринного світу. Дельфіни – розумні, які не вийшли на сушу лемурійці. На чолі Глобуса стояла богиня любові і краси Афродіта.

    Принципом життя істот цього Глобуса був пошук енергії для підтримки свого життя за рахунок енергії життя оточуючих. За цими принципами в людині сформувалися споживчі якості і властивості. Афродіта управляла цією формою життя на планеті і в 5тій расі. Краса її тіла була зовнішньої, а внутрішній зміст відповідав принципам її Глобуса. В подолання подібних глобусних якостей людина повинна розвивати красу не стільки зовнішніх форм, скільки дбати про чистоту душі, тонкощі почуттів, культурі взаємодій.

    Демонський глобус

    Чорти, потвори, водяні, біси. Це були залишки Атлантичної 4тої раси людей, які не змогли вбудуватися в 5ту расу і втілитися на Землі. Вони не змогли прийняти життя трьома Початками Отця, тобто увійти в трійчастий принцип життя, яким жила 5та раса, – Дух, Світло, Енергія. І не змогли жити синтезом Волі, Мудрості і Любові. А продовжували жити за інерцією тільки енергією і мудрістю, не входячи в стандарт людини 5тої раси. І поступово їх зовнішня форма змінювалася відповідно до внутрішнього змісту, що переводило їх у тваринний світ, де вони набували роги, копита, п’ятачки, хвости.

    В людині є і тварина, і людський початок, але їх необхідно розрізняти. Наприклад: якщо людина має силу як внутрішньої, так і фізичної, вона може за собою повести собі подібних, менш сильних, менш організованих, менш пристосованих до навколишнього життя. Це по суті ватажок стада або зграї. Не тільки на Планеті Земля, але і в Метагалактиці є тварини мудрі, де враховується сила не тільки фізична, а й сила розуму. Якщо ти розумний, ти можеш своїм розумом керувати іншими, часто поміщати їх у залежність від себе, щоб стати на чолі ситуації, колективу, суспільства, і управляти за рахунок своєї сили. І якщо цей принцип приміряти до ситуацій нашого людського життя, то це один і той же стиль поведінки в різних виразах. Людський початок зміст не маніпуляції  або придушення своєю харизмою або фізичною силою, а рівносна взаємодія із собі подібними в команді.

    Головою демонських глобусів життя був Козел, який насаджував своїм глобусом сумнів і жалість. Коректний людський вираз сумніву виводить на розрізнення і зростання розумності, розвиває вміння робити висновки. Жалість і жалити – однокореневі слова. Якщо тобі шкода людини, то ти ставиш себе вище за нього. Розвивається перевага однієї людини над іншим. Господар і раб – це чисто тваринні відносини.

    Людський глобус

    Людські основи і принципи грунтуються і починаються вираженню людиною Отця. Людина – клітинка Отця, його Омега за законом Альфи і Омеги. Вона висловлює Отця безпосередньо по Образу і подобі. І немає і не може бути ніяких посередників між людиною і Отцем. Отець безпосередньо людину розвиває, навчає, направляє. У Отця всі клітинки Його єдині між собою, як клітинки одного організму. Отець ростить суспільство людське, в якому люди рівносно взаємодіють один з одним, співпереживають, взаємно допомагають один одному, де присутня любов, доброта, чуйність, співчуття, співпереживання, сприяння, співорганізація (СО – це Слово Отця, метагалактичний принцип розвитку людини).


    Людина розвивала в 5тій расі Душу і Ментальну чашу, здатність мислити і думати в відображенні ментального плану. Найвищим планом був третій – астральний, куди йшла Душа після фізичної смерті тіла людини. Для людей 5тий причинний план, як смисловий був закритий (заморожений). Тому власних сил, які утворюють і розвивають, люди не мали. Ці сили йшли від Отця. Люди мали тільки фізичні сили, які давалися Матір’ю по природі. І з втілення у втілення людина поступово накопичувала силу відчувати – силу Душі, накопичувала силу Волі, силу життя. Кожну людину Отець наділяє індивідуальною волею, щоб людина розвивалася, жила і приймала Волю Отця. Це є велика благодать, коли ми входимо в спільну дію з Отцем, тому, що це завжди розвиток.

    Глобус Янгелів

    Янголи – одна з гілок еволюції, яка йшла паралельно людської. Для людства вони були сполучною ланкою з вищестоящими проявами. Одна з їх функцій – зв’язок з Отцем. Фактично вони були вісниками, що несуть Волю Отця, але самі не мали свободи волі. На відміну від людини, яку Отець  наділив свободою волі при створенні. В процесі розвитку в 5тої раси янголи стояли в глобусній ієрархії вище людей, допомагали нам розвиватися. Звідси – янголи-хранителі. Їх часто зображують у вигляді істот з крилами за спиною.

    Якщо дивитися з позиції Метагалактики, янголи були тваринами Сонячної системи, більш організованими, ніж люди на планеті. І жили іншими мірностями і взаємодіями. Тому людям здавалося, що янголи – це недосяжні божественні істоти. Але за принципами організації життя це була тваринна форма життя, тому, що вони жили стадним принципом, де на чолі кожного янгольського стада стояв Архангел. Архангел – це більш організована істота, яка керувала іншими янголами.

    Коли Отець закрив янгольський глобус, Архангели практично всі перейшли в людську форму життя через втілення на Землі. А янголам було надано вибір – перевтілюватися в людство або в тварин.

    Янголи не мали власної душі. У них був внутрішній об’єднувальний Дух всього глобусу. Не мали власного індивідуального вираження і вели виконавчий спосіб життя. Їх стиль життя – бути виконавцями наказів Архангелів. Перенесіть на наше людське життя і ви побачите, як янгольська тваринність ще присутня і зустрічається дуже часто в нашому людському житті (наприклад, “я тут ні при чому, мені так сказали – чоловік, начальник, сусід ….”).

    Необхідно побачити змісти різних форм життя, які будує і розвиває Отець в Метагалактиці. Зараз людство на планеті долає і поступово виходить з тваринних тенденцій і принципів. Ракурсом Метагалактики це бачиться як більш висока позиція спостерігача, ніж планетарна.
    Позиція спостерігача – це якась складеність сприйняттів, заснованих на наших установках, принципах, законах. Це специфічно-наглядовий ракурс, де ми все бачимо стандартами і законами, які нам характерні. Ми все розшифровуємо тими знаннями і сутностями свідомості, які ми накопичили в якості досвіду прожитих втілень.

    Глобус богів

    Боги – це форма життя людини Галактики, яка живе більш вищою мірністю. Основи життя богів – не планетарні і не з Сонячної системи, як у янголів, а з Галактики. Згадаймо богів Стародавнього Єгипту, слов’янських, давньогрецьких, китайських, індійських, скандинавських. Ми їх знаємо за легендами, казками із стародавніх рукописів. Для планетарної людини боги були дуже могутніми, здатними управляти багатьма процесами на нашій планеті. Могутність вищестоящої лінії життя вище, ніж нижчої. Вони могли управляти простором, часом, природньо-стихійними умовами на нашій планеті.

    Форма життя богів закрита Отцем. Вони зараз втілюються в людство на нашій планеті. За накопиченнями це люди, що володіють певними здібностями, неординарні в порівнянні з іншими. Але в спадщину від богів вони отримали гординю, егоцентризм, зверхнє ставлення до інших, манеру маніпулювати, підкреслювати свою винятковість, хоча іноді і не безпідставно. Ці люди дійсно більш інтелектуальні і розвинені. Але це не дає їм право підкоряти, а тим більше – маніпулювати оточуючими. Отець, виводячи людство в Метагалактику, дає нам масштаби і нові можливості людини Метагалактики, як людина нової епохи 6тої раси. Його можливості у багато разів більше, ніж було у богів в 5тої раси. Але цього ще треба навчитися.

    Отець спочатку закладає в основу розвитку свободу волі, самостійність, честь і гідність кожної людини, але по своїй слабкості і нерозвиненості ми іноді входимо в некоректні стани рабської психології і рабського стану, покірності, залежності, почуття провини. Один з проявів присутній і по сей день в церковних виразах і словах священнослужителів, що ми всі грішники і раби божі, що ми повинні на колінах вимолювати собі прощення перед Богом. Це великий обман і підміна змістів. Цю програму заклав Люцифер, керуючи відділом людства в попередній епосі. До нього відносилися все релігії. Цим він вводив посередників між людиною і Отцем.

    Отець нас ніколи не оцінює. Занижуємо себе і свої можливості ми самі. Пізнати чиюсь високу мудрість, прийняти її собою, обробити, зробити висновок і після цього самому прийняти рішення, як вчинити – тільки ми зможемо розвинути свою людську розумність і мудрість.